Історія пневмокомпресійної терапії

Вивчення впливу повітряного тиску на живі організми було розпочато Робертом Бойлем в середині XVII ст. У 1664 Н. Геншоу вперше застосував стиснене повітря як лікувальний фактор загальної дії. А перший апарат для місцевого впливу тиском на обмежену поверхню тіла був створений Н. Смітом і застосований Р. Блегборо (Великобританія, 1803) при лікуванні подагри, ревматизму і паралічу. Як самостійний метод локальна баротерапія вперше була представлена В. Жюно в 1834. До кінця XIX в. спроби застосування пневматичної компресії відбувалися вже повсюдно.

У 1909 в Німеччині була запропонована конструкція однокамерної пневматичної манжети, що стала прототипом сучасних пристроїв. З’явилися нові апаратні рішення: повітряний насос 1913 в США і лімфодренажний апарат ван дер Молена (1912, Франція). У 1926 в США Дж. Розетт розділив пневмоманжети на відсіки, які дозволили формувати класичний режим «повітряної хвилі». У 1929 Хаммесфар запропонував ритмічно заповнювати і спорожнювати пневматичну камеру. У 30-х рр. в США з’явився перший пристрій масового виробництва, «черевики Пірекса». З кінця 60-х рр. багатосекційність манжети стала загальноприйнятою. В цей час провідними пристроями, що визначили розвиток медико-інженерної думки, стали «Flowtron» (1973, Великобританія) і «Lympha-mat» (1979, ФРН).

В СРСР внеском у становлення баротерапії були апарат «Рітмогіперем» С. Товбіна і барокамера В.А. Кравченка. З 1970-х рр. переміжна пневматична компресія застосовувалася в авіаційній і космічній медицині, з кінця 1970-х рр. – в реабілітації онкологічних хворих (Т.І. Грушина). Розробка ангіохірургічного апарату «АПКУ-5» завершилася в 1995 р. публікацією методичних рекомендацій Ю.Є. Виренкова (РМАПО, Інститут хірургії ім. Вишневського).

Статистика грантів

В Україні в 1989-1993 рр. на основі прототипів «АПКУ-5» та «Lympha-mat» був розроблений апаратний комплекс «Біорегулятор-004М» та його модифікації (І.В. Таршинов, ІТО «Нове у медицині»).

Розвиток теорії методу відбувався паралельно з розвитком апаратної технології. Сприятливий вплив масажу на лімфатичний відтік був показаний в дослідах фон Мозенгайля (1878) і В.А. Штанге (1889). Пізніше з’явилися визначні роботи з фізіології лімфовідтоку (А. Каррель) і капілярного кровообігу (А. Крог). Продовжувачем цих робіт став засновник капіляротерапії А.С. Залманов, що дав основні теоретичні передумови для об’ємного пневмопресингу.

З розвитком медичних знань і можливостей техніки метод удосконалювався, отримував нові назви, частина яких пішла в історію. Досвід пневмокомпресійної терапії неодноразово узагальнювався і переглядався, починаючи з робіт Гамільтона і М. Ля Боме 1810-х рр. і закінчуючи роботами Л. Ніколової і С. Бойкікевої 1960-х та І.В. Таршинова 1990-х рр.

0

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *